В Дубенськом замку на довго не затримались, наша головна мета - Тараканівський форт, до якого залишилось всього пару кілометрів. Форт знаходиться на окраїні села Тараканів, знайти практично неможливо, так як знаходиться в лісосмузі, з дороги абсолютно не видно, незавадив би хто знає місцезнаходження форту, однак я вже раніше був там у 2008-у, тому знайшли без проблем. Підїхали ближче, на території фортеці завжди чимало народу гуляє як місцевих так і приїжджих, хто на авто, була і компанія на мотиках з лвьівської обл.
Скути залишили біля центрального входу, а самі пішли на оглядини. Форт вражає своєю величчю і неповторністю, продуманістю і функціональністю, в середині безліч різних ходів і коридорів, кімнат, над землею два поверхи і під землю ще декілька. В першу поїздку з собою не брав фонарика тому не заходив всередину, адже там дуже темно і небезпечно, головна небезпека - великі отвори у підлозі або шахти що проходять через декілька поверхів, а там така темнота, що абсолютно нічого не видно, жодного промінчика світла недоходить з зовні, товариш розказував, що там чимало людей покалічилось і були навіть трагічні випадки. А ми чуть пройшлися підвалами і казематами, дуже вразило те, що кругом було чисто, тепло, адже у підвалах стабільна температура і сухо, що сприяє збереженню будівлі, я не бачив жодного обвалу всередині, ніде не обсипається штукатурка, таке враження що хтось недавно провів там ремонт, однак форту вже десь 100 з лишком років

Гуляли по розвалинам десь із три години, однак же час повертатися додому, адже осінній день короткий, а додому нам їхати ще 140 км. Щоб не вертатись додому по тому ж маршруту вирішили їхати через Кременець.

На вїзді до Кременця гарна стелла і я вирішив підїхати і сфотографуватись, однак сталось не так як бажалось, неподалік паслась бурьонка і побачивши нас почала на радощах трішки "биковать", ганять і стрибать, напевно не хотіла ділитись територією і травичкою, довелось фоткатись біля іншої стелли, що знаходиться на вїзді до міста із сторони Тернополя. Там зробили пару фоток і рушили не поспішаючи додому, мені дуже подобається та дорога (Кременець - Остріг) так чк там майже немає машин, особливо у вихідні, і ніхто не заважає, а покриття нормальне лише ближче до острога трішки гірше.

О сьомій вечора я вже був вдома. Ось так ми і прокатнулись.