Прогулявшись по околицях замку з годинку, рушив далі за планом, хоча вже була післяобідня година і по повному маршруту вже не встигав, але все таки вирішив їхати у Підгірці, В селі Підкамінь вперше побачив досить цікаві криниці, потім ще в інших селах львівщини були такі криниці

На карті GPS показав, що я знахожусь неподалік ще одного визначного місця - Скеля Троніг, дорога простяглася через мальовничий лісок з крутими спускамси і підйомами

Проїхавши пару кілометрів "нувік" показав що треба звертати, але він не знає грунтових доріг, увімкнув режим "навпростець" і я поїхав за вказівкою стрілки, дорога вела через поля, відстань все зменшувалась і зменшувалась, вже позначка 200 м, а скелі не видно, їду далі, відстань збільшується, звертаю на іншу дорогу, обїхав поле навколо, відстань знов 200 м але скелі не видно, десь я в неті знайшов неправильені координати, проїхався попід лісом, не видно нічого тільки пагорби навколо, а скелі немає. Вечоріло, 18.00, рішаю пошуки скелі залишити на наступний раз, їду у Підгірче, ще 10 км, але помітив якийсь металевий стук в задній частині скута, зупинився, знайшов чималенький люфт заднього колеса, помаленьку поїхав далі.

Виїхав на львівську трасу, фури ганяють туди сюди, важкувато зними їздити, проїхав пару км, було десь пів на сьому вечора, а додому пиляти ще 165 км, приблизно з три години, а ввечері в мене поїзд, тому вирішую розвертатись і їхати додому, а Підгірці залишити на наступний раз. Додому заїхав досить швидко, вже о восьмій вечора був вдома, добрався без всяких проблем. Ось так і прокатався хоч і не по всьому запланованому маршруту однак отримав море задоволення і позитивного заряду на послідуючі робочі дні.

Всім привіт, це знову я і ще одна маленька подорож

Чесно відпрацювавши два тижні на благо нашої держави, кишеню шефа і на крихточки собі прийшли довгоочікувані вихідні. Каращий відпочинок це той який приносить задоволення як для тіла так і для душі (в кожного він свій), а для мене це кудись подорожувати і забутись від усього і не думати ні про що і ні прокого ... Отже поїхали ...
За день до поїздки,а саме в суботу, славно попрацювавши вдома по господарству вирішив проїхатись по такому маршруту - Остріг - Збараж - Скалат - Сатанів - Ярмолинці - Меджибіж - Самчики - Старокостянтинів - Славута, так щоб відвідати якомога більше цікавих місць, таких як замків, парків, і т д. Прогноз погоди не радував, по всіх західних областях дощі і грози, але прогнози роблять песимісти і на той прогноз я просто забив, зранку встану і буде видно яка погода.

Неділя, ранок, погодка чудова, тепло і сухо, можна їхати, запакував дощовик і ще деякі утеплюючі речі на всяк випадок, перевірив наявність всіх доків - талісман від гайців і вперед, виїхав о девятій ранку в напрямку Острога, по дорозі заскочив на заправку. Біля стели Острога сфоткавсь для годиться і рушив далі через села і міста

Дорога не ахті але 60-70 км/год їхати можна, машин майже не було, що дуже порадувало

Промайнув Шумськ, нічого особливого, як завжди, можливо через те що я вже звик до цієї дороги, адже сюдою завжи проїжджаю коли їду на захід, неподалік м. Ланівці сталось раніше ДТП в кюветі напівпричіп з цистерною

Ось вже я і на підїзді до Збаража, перша зупинка Збаражівський замок, знайти замок не проблема на околиці розміщено вказівники, це досить відоме місце, часто приїжджають на екскурсію іноземні туристи, трішки пройшовся алеями парку, пофоткав, експозиції не дивився так я вже там бував і не став надовго затримуватись, лише зайшов у внутрішній дворик де розбирали сцену і декорації, напевно раніше був якийсь фестиваль.

Наступне заплановане місто - Скалат, однак плани є плани, але і пристуні деякі корективи, неподалік в парку розміщено декілька щитів із зображенням і коротким описом замків Тернопільщини, що не могло мене не зацікавити, деякі з них були поруч деякі далекувато, і тому вирішую відвідати ті що поближче а саме замки у с. Микулинці і в м. Теребовля, а потім вже Скалат

Шлях пролягав через файне місто Тернопіль, але дороги там трішки не файні, місцями такі ямки зустрічались, що якщо внеї влетіти то все, можна вважати, що подорож закінчилась, будуть зішкрібати з асфальта, а може і так закатають, із-за файних тернопільських доріг мій GPS відправився майже у вільний політ, відламалось кріплення, добре що був на зарядці і це його врятувало від "асфальтової хвороби" якщо не гірше, але все обійшлось і кріплення поремонтував.

На одному з перехресть з трьома смугами тормознули гайці, їду по середній, вибігає "продавець палочок" аж спотикається і все палочкой махає, я зупинився на узбіччі:
- Старшина "Збирайко" (правильного прізвища не запамятав, хоча і не важливо) ваші документи? Його смайлик -
Даю доки,- гаєць - , чим більше гортає доки його смайлик відповідно змінюється: побачивши страховку став таким - побажав щасливої дороги і відпустив на всі сторони

А тим часом я вже добрався до с. Микулинці, з далека виднієцься місцева церква а нет подалік знаходиться і сам замок, точніше те що від нього залишилось

Цей замок не покинутий на призволяще, а є приватною територією, у невеличкій відреставрованій вїздній башті обладнано маленький будиночок з мешканцями, підїхавши до воріт вікна відразу ж зачинились із середини немов до стін фортеці підійшли ворожі війська, обійшов мур навколо, через проломану стіну з іншої сторони зайшов у внутрішній дворик, ан подвірї бігали дві німецькі вівчарки і тому я не затримався щоб не привертати до себе уваги, мешканці замку обладнали за стінами серед подвіря невеличкий городик, гараж, чистеньке подвіря, досить оригінально виглядає таке помешкання

КІД (коротка історична довідка): Теребовлянський замок XVII ст памятка архітектури державного значення. перший оборонний замок збудований на Княжій горі в ХІ ст. Зруйнований в середині ХІІІ ст. монголо-татарами, перебудований у 1360 році магнатами Корітовичами. Камяно-деревяний замок споруджено у 1534 році за кошти краківського каштеляна Анджея Тенчинського. Стіни укріплення були дубовими і камяними. У плані замок нагадує пятикутник, одним із гострих кутів повернутий на південь. На трьох кутах вежі.
У 1594 році замок взятий загонами повстанців під керівництвом Северина Наливайка. Вдруге розбудований у 1631 році стараннями старости А. Балабана. У 1648 році здобутий військами Богдана Хмельницького. найбільших руйнувань замок зазнав від татарських нападів 1673, 1675, 1687, 1688 років. Як військовий обєкт використовувався до 1699 року.
Занепадати укріплення почало з 1734 р. - після наказу волинського воєводи вивезти замкові гармати до Камянецької фортеці, це призвело до запустіння і руйнації твердині.

Приїхавши у місто. зайшов до місцевого супермаркету прикупити чуть провіанту, у касирки запитав як знайти фортецю, отримав таку відповідь:
- от на тому перехрестю наліво, далі прямо по дорозі, а там і замок буде видно ...
Зрозуміло, що нічого не зрозуміло, але спробую, проїхав все місто, замку не видно, поїхав в інший кінець, теж нічого, зупинився на узбіччі щоб розпитати прохожих, аж тут із дворика виїхали два скутеристи, тормознув їх запитав де розташований замок і як його знайти, і що ви думаєте сказали ... ні!!! а навіть краще, провели до нього, вельми дякую товапиші , це по нашому . Замок знаходиться на околиці міста поблизу дороги на горі де я проїжджав, але його не видно зі сторони із-за дерев. На підїзді за сотню метрів навколо замку зведено рів ще з давніх часів князем Василько в ХІ ст, довжина валу 170 м, ширина 10 м, висота 3-4 м, територія замку чиста і прибрана, все навколо доглянуто і упорядковано, майже ніде немає сміття.

Знайшов фортецю, знайти не проблема, знаходиться у самому центрі міста понад дорогою, стан чудовий, чотири високі вежі у відміному стані, відреставровані, огороджені невеликим камяним парканом, нажаль вхід був закритий тому надовго не затримався, зробив пару фоток і виїхав далі у м. Сатанів.

Далі дорога вела через мальовничі місця з прекрасними краєвидами, невеличкими горами. через природний заповідник "Медобори", на повороті біля стели заповідника зупинився пофоткать, перекусити і чуть перепочити, відійшовши в сторону через пару хвилин поруч проїхав мотоцикліст на Каві ЕR-5, подивився на скутер але мене не помітив на фоні кущів і дерев, я жбув одягнений у камуфляжний дощовик і поїхав далі. Дорога через заповідник небезпечна, асфальт з надлишком смоли, з обочини намило глини і дрібного каміння, розїзд із зустрічними авто затруднений, вузько і слизько, пару раз чуть занесло але не впав, але яка краса навколо, те варто побачити, дорога немов би у зеленому тунелі, після дощу свіжо і прохолодно зовсім не холодно, через пару кілометрів я наздогнав мотоцикліста, до Сатанова повисів у нього на хвості, а далі він поїхав вперед, а я звернув до замка, що видніється на кручах понад річкою, від замку залишились дві вежі і мур, але територія фортеці досить велика.