День 5 – 2.06.13 Ранок п’ятого дня наших пригод, настав час повертатися додому, на сьогодні заплановано лише Невицький замок і відвідини приватного мотомузею в Дрогобичі. Виїхали з Шенборна о восьмій ранку, Ігор провів нас до Мукачево, попрощалися і рушили по запланованому маршруту, до Ужгорода домчали досить швидко, дороги чудові і якісні, інколи зупинялися для фото. Ось і Невицьке, а на горі видніється і замок, під’їхали поближче, чуток там з годинку погуляли, позаглядали скрізь, декілька фото і поїхали далі в напрямку Турки, адже в планах на сьогодні було добратися додому, попереду ще десь 500 км.
Дорога в Закарпатській області терпимі, є ділянки з дрібними ямами, їхали з швидкістю 60 км/год, добралися до границі Львівської області, одразу за КПП прикордонників дороги раптово не стало, тобто асфальту не було, одні ями і гравій, швидкість впала до 20 км/год, а часто і нижче, а далі за Турку в напрямку Дрогобича ще гірше стало, 60 км того бездоріжжя ми пробиралися пів дня. Поки відпочивали і обідали нас обігнали три ендуристи на Африка Твін, привітались і помчали вони далі, саме помчали, для них легше, а ми – порачкували, перестрибуючи з ями на яму, але якось плентались, назад вже було пізно вертатися.
Так сяк о п’ятій вечора ми добралися до Дрогобича, по адресі музей не знайшли, жодної вивіск чи вказівника, передзвонив по деяких номерах, там сказали, що музей є, очніше домашня приватна колекція реставратора, але треба зачекати годинку-дві поки приїде власник, подякував за інформацію і ми не стали чекати, а поїхали в напрямку Львова. За Миколаєвим виїхавши на Львівську трасу стало значно краще, просто чудово, рівний асфальт і стабільна швидкість 70 км/год, залишилось тільки чекати поки доберемося додому, а попереду було ще 300 км, час від часу зупинялися перепочити, адже вже вдавалася втома взнаки, на заправках балувалися кавою з шоколадками, додому лишалося чуток. Коли вже стемніло перетнули межу Рівненської області, майже добралися додому, вже більше нічого не хотілося. Ось і промайнуло Дубно, Рівне, Остріг.
Ось і вже моє рідне село Кривин, перша година ночі, останній
кілометр, і що ви думаєте? Добралися без пригод? Та де там, знову
відвалився глушка, розкрутився болтик і оте брязкало так заскреготало по
асфальту видаючи купу іскор, що кум казав, що він ще не бачив такого
вогняного шоу, освітило всю вулицю, а ще в придачу шалений рьов мотора
посеред ночі, навіть всі собаки в селі перестали гавкати, поховалися
куди могли. Останні декілька сотень метрів я всім своїм односельчанам
«сповістив» що я повернувся додому :).
Ось так і прокатнулися, проїхали 1600 км, зробив 340 фото, відзняв
декілька годин відео, побували в семи областях: Хмельницька,
Тернопільська, Чернівецька, Івано-Франківська, Закарпатська, Львівська і
Рівненська області, отримав величезну кількість позитиву і не
потрапили ніде в дощ, в Коломиї не рахується, там лише чуток покапав,
тому завжди кажу, що не варто звертати увагу на боягузів що вас
оточують, а завжди здійснювати задумане і завжди у вас получиться. Ось
так, до скорих зустрічей і хай вам щастить. Найближчим часом чекайте на
відео звіт.
