Ранок нас зустрів гірською прохолодою, що нас бадьорила і надавала сил для подальшої мандрівки, вмивання в льодяній гірській річечці вмить проганяє сон. Поснідали, спакували речі, повернулися назад у Вижницю, заправили повні баки і вперед на Шурдинський первал. Берегомет, Долішній Шепіт, Руска промайнули непомітно, дорога нормальна, лиш інколи траплялися ями, краєвиди чудові, постійно роздивляємось по сторонам, зупиняємось для фото і чимчикуємо далі.
За Селятиним закінчується асфальт і розпочинається гірська ґрунтовка в перемішку з чималенькими каменями, розбита ямами і з невеличкими бродами через гірські струмки. Знак попереджає про небезпечні 22 км дороги, однак там значно більше, але то нас не хвилює, адже ми цього шукали. Підйом, поворот за поворотом, в лісі багато людей збирає гриби, на зустріч з перевалу прямують мажорні джипи зі швидкістю черепахи, навколо відкриваються неповторні краєвиди прекрасних Карпат, спотворених масовою вирубкою прадавніх лісів. Так не поспішаючи ми і добралися на вершину перевалу, висота 1260 м, зупинились на відпочинок, як завжди фото і відео.
Погуляли там з пів годинки і рушили на низ, далі їхати було значно легше, навіть не заводили двигуни, з вершини бувало проїжджали накатом 2-3 км по серпантинам, інколи зупинялися, позбирати грибів, точніше Василь збирав, а я фоткав. Яке було наше здивування коли майже на вершині перевалу ми зустріли гаїшників на Шкоді Октаві, ми їх не чіпали, а вони нас, кожен попрямував у своєму напрямку. Оскільки дорога простяглася вздовж Румунського кордону то ми перетинали двічі прикордонні пости, де записали наші дані і відпускали далі.
Ближче до цивілізації вже появився і асфальт більш-менш пристойної якості, в селі Дихтинець зупинились в місцевій кафешкі перекусити, пообідали досить за помірною ціною, що нас дуже порадувало. По дорозі зупинилися біля місцевого визначного місця с. Усть-Путила – скеля «закам’яніла багачка» - фото, відео і вперед на Верховину. Після двох ночей в горах в палатках щось вже не було бажання більше ночувати, тому вирішили ночувати в приватній садибі.
Оскільки ми перебували неподалік від села Ільці вирішили заночувати у вже перевіреному готелі у Людмили,я там раніше вже ночував, умови чудові, чиста і свіжа постіль, гарячий душ, смачна вечеря з назбираних свіжих грибів. Зайшовши до коридору хазяйка Людмила зразу сказала, що кажеться я раніше вже в неї ночув, так і є, тобуло два роки назад.
Оскільки було лише шоста вечора і внас було декілька годин в запасі до настання темряви, ми вирішили швиденько зганяти і подивитися на той славетний «Буковель», приїхали ми туди, навколо одні готелі, все будується, будівельні майданчики навколо, прибувши на базу чуток постояли, подивились і швиденько забралися звідти геть, якщо чесно то не сподобалось і не вразило, Славське влітку набагато краще. Повертаючись назад в Ільці промайнули повзд нашого готелю і поперли назад у Ворохту, так ми тричі ганяли по селі туди сюди лякаючи жителів ревом моторів, нарешті ми його знайшл
Чудове місце для відпочинку
Чудове місце після «відпочинку» відвідувачів
Сунички заграничні
Під час вечері порозмовля чуток, обмінялися новинами, заодно і поспілкувалися з кіношниками про мистецтво, принаймі робили вид, що ми щось розуміємо в кіно окрім як клацати пульт телевізора, вони в цей час на окраїні села знімали фільм про пригоди бравого гуцула.
Близько опівночі нарешті вмостилися відпочивати, снилися гори і дорога, шум стрімкої гірської річки і гул вітру між величних смерек … Продовження День 4 ...
