Доброго ранку, ось і настав ранок другого дня нашої подорожі. Ранок видався прохолодним, однак спати в палатці було дуже комфортно і тепло і навіть ніскілечки не змерзли вночі, на траві багато роси, поснідали, спакували речі і вирушили у напрямку Бучача, на согодні заплановано оглядини декількох замків в с. Підзамочок, потім м. Бучач, с. Язловець, с. Золотий Потік, с. Раковець і нарешті добратися до Карпат. На вулицях Бучача зранку було чимало людей, повсюди сновигали авто, базарний день, ми трішки полякали перехожих ревом моторів, особливо я. Неподалік від ринку посеред приватних будинків розташований замок, точніше те що від нього лишилось, однак останки стін, які ще не повністю розібрали місцеві жителі собі на паркани, вражають своєю величчю і могутністю, їх товщина досягає трьох-чотирьох метрів і все ж таки час і люди його невпинно руйнують. Фото на пам’ять і прямуємо в село Підзамочок, що неподалік від Бучача, де на нас чекає замок, вірніше те що від нього лишилось – стіна і невеличка будівля. Цей замок теж активно розбирають місцеві жителі надаючи йому «друге життя» у вигляді парканів.
Бучацький замок
Залишки замку в с. Підзамочок.
Далі наш маршрут пролягав до села Язловець на окраїні якого розмістився замок і палац князя Єжи Язловецького, в приміщенні палацу розмістили санаторій. Там ми надовго не затримались, роздивлятися було особо нічого, декілька фото і чуток відео і рушили ми далі в Золотий Потік. Надалі дороги вже стали значно кращими і швидкість дещо зросла. Неспішно ми добралися до наміченого замку, прогулися попід стінами замку по городах, фото на пам’ять і рушили далі, нас чекали довгоочікувані Карпати, нам вже кортіло як найшвидше дістатися до них.
Замок в с. Золотий Потік
Для відпочинку і обідньої трапези зупинилися на пагорбах над Дністром, з яких відкривалися чудові краєвиди з величезним каньйоном. По дорозі ще заскочили в село Раковець, подивитись на місцевий замок, дещо поблукали по селу, оскільки були невірні координати, розпитали місцевих жителів і невдовзі все таки знайшли той замок, що знаходиться на схилі Дністра, точніше від того замка залишилась тільки вежа і шматочок стіни.
с. Раковець
Погодка нас радувала, було тепло, навіть спекотно і сухо. Далі по маршруту тільки Карпати, всі заплановані замки вже оглянули, окрім Невицького на Закарпатті. Щоб нагнати трошки часу вирішили їхати по довшому маршруту але з кращою дорогою, тому попрямували на Коломию через Городенку, зробивши невеличкий крюк.
На під’їзді до Коломиї вже виднілися гори в далечині, затягнуті сивим туманом, однак над містом витали дощові хмари у височині, вдалині виднілися смуги падаючого дощу. Заїхавши у місто ми потрапили у невеличкий дощик, одягли дощовики і рушили далі, однак десь через п’ятнадцять хвилин дощик припинився і ми познімали плащі, до кінця поїздки дощів вже більше ніде не було. Ось і промайнув Косів, скоро Вижниця, в місті зайшли до місцевого магазину і поповнили запаси провізії, розговорилися з місцевим власником авто мийки і магазину, розказали хто ми і звідки, а він подарував для Василя кофра. Вже вечірній час і поки видно варто вже шукати місце під палатки для ночівлі, тому вирішили від’їхати від Вижниці на декілька кілометрів і заночувати в горах. Проїхали невеличке село Виженка, дорога вела далі вгори вздовж невеличкої але стрімкої річечки Виженка, яка після дощів перетворилася у бурхливий потік. За селом асфальтова дорога закінчилася, їхали по гравійці вздовж річки, однак далеко не заїхали оскільки далі дорога була розмита. Неподалік в стороні на гору вела ще одна дорога з крутим підйомом, ми звернули на неї, проїхали ще з кілометр і виїхали на велику галявину, однак нам не вдалося там поставити палатки, оскільки там було вже чимало палаток, кемпінгів, будиночків і декілька десятків кросових мотиків, напевно там проводили якісь змагання з ендуро. Піднявшись на верх нас там не очікували побачити на завантажених скутерах там де їздять круті ендуристи, п’яний сторож з переляку почав щось там бульмотіти собі під ніс не зрозуміло якою мовою, ми чуток там поричали і повернулися назад до річки.
Ще чуток поблукавши ми всетаки знайшли чудове місце для ночівлі, чуток вдалині від дороги, з лавочками і місцем для розпалювання вогню. Однак піднятися на скутерах до того місця було не так вже і легко, довелося навіть побуксувати по камінні, біль детально покажу на відео. Встановили палатки, приготували вечерю, побалувались пивасиком і спати, на завтра заплановано найважчу ділянку маршруту – Шурдинськй перевал.
