We will try to make world better! Четверг, 16.08.2018, 04:30
Приветствую Вас Гость | RSS
Главная | Карпатські покатушки | Регистрация | Вход
Меню сайта
Форма входа
Календарь новостей
«  Август 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Поиск
Друзья сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Карпатські покатушки

Закінчився черговий нудний і одноманітний робочий день, надворі дощ і прохолодно, передивляюсь фотки минулих поїздок з шикарними палацами, зруйнованими фортецями, чудовими пейзажами, але завжди хочеться чогось більшого, промайнула думка «а може з’їздити в Карпати на пару днів…», а чому б і ні, скоро чотири дні вихідних можна чуть помандрувати і забутись від щоденної дотошної рутини. По прогнозам скоро передбачається покращення погоди отже неможна втрачати такий момент. Однак потрібен цікавий маршрут із новими краєвидами, визначними місцями і там де я ще не був, складаю маршрут, так щоб був не велика відстань і багато цікавинок, трішки поклацавши по електронній карті намалювався такий маршрут: Нижні Ворота – Сколе – Східниця – Турка – Верхнє Висоцьке – Нижні Ворота, відстань приблизно 200 км, що є достатньо на один день і не поспішаючи можна було роздивитись усі цікавинки на маршруті, а їх було достатньо – водоспад Гуркало, Урицькі скелі (Тустань), Печара та Камінь Довбуша та інші. На карті заплановані дороги позначені, що вони із твердим покриттям і можна без проблем проїхати, передбачалось тільки погана дорога на шляху від Сколе до Східниці, а чуть бездоріжжя нам не завадить і буде цікавіше, однак оте «чуть бездоріжжя» стало «ЧУТЬ БЕЗДОРІЖЖЯ», отже поїхали … Відправив повідомлення із планами на майбутні вихідні для Ігора, через деякий час прийшла відповідь із погодженням плану отже поїздка відбудеться. Приїхавши додому о 4-й ранку, завалився трішки подрімати, підйом о 6-й ранку, зібрав деякі речі необхідні в дорозі, перевірив стан скута, він в мене завжди готовий до пригод і 7.30 в п’ятницю 11.06 виїжджаю у напрямку Карпат. Особливо казати нічого, як завжди все тихо і спокійно, маршрут один і той-же, Остріг – Шумськ – Кременець – Тернопіль – Рогатин – Калуш – Вигода, тільки в Тернополі трішки важкувато їздити робочий день, машин багато, розмітки на кільцевій майже немає всі пруть на пролом, спека … Виїхавши з Тернополя помічаю що в багажнику щось ритмічно щокає, я вже знаю, що то багажник намагається відправитись у свою окрему подорож, але нічого їду далі, може до Бережан дотяну, а там і перемонтуюсь у знайомих, таке трапляється вже не вперше. Час від часу трапляються гайці але не чіпають, їду далі, а перед Бережанами є маленьке село з білим знаком населеного пункту, дорога в дві смуги в кожну сторону і крутий спуск з правим затяжним поворотом, розкочегарив скута до 80 км/год, лечу, обігнав мене бус як стоячого, напевно пер десь під 120-130 км/год і це в населеному пункті і сховався за поворотом, аж раптом я помітив засаду гайців в тіні дерева якраз навпроти повороту, ловили на швидкість «льотчиків» пригальмував до 60 км/год, а за поворотом вже стоїть бус і гайці «продають» воділі зафіксоване відею на «візирі», мене пронесло.

 

Перед Бережанами остаточно відламався багажник, потихеньку добрався до знайомих, перекусив, заварили все, зібрав скута, трішки перепочив і рушив далі. Їду, дороги значно гірші ніж у минулому році, найгірша дорога Бурштин – Калуш, розбита, ями, розпечена смола із залишків розбитого асфальту тай ще посипана глиною із дрібним камінням як зимою, дивний метод ремонту доріг. Через поломку прибув на місце ночівлі набагато пізніше запланованого, замучився стрибати по ямах, вимотався, коротка смс-ка Ігору що я на місці. Субота, ранок, швидкий сніданок і виїзд в напрямку Нижніх Воріт, з гір долинає ранішня освіжаюча прохолода, зранку машин немає дорога повністю вільна і можна тулити на вся гроші, піднявшись в гори стало значно холодніше але нічого вдень буде спекотно. Промайнув Вишківський і Торунський перевали, заїхав у Воловець не доїжджаючи до заправки метрів із 200 скут пару раз подьоргався і завмер, в горах і через те що їхав майже постійно 75-80 км/год різко зростає витрата палива, достаю з багажника літрову пляшку із бензином чуть долив так щоб вистачило до заправки, заправив декілька літрів і помчав далі у Нижні Ворота. Щоб не маячити на КПП виїхав назустріч Ігору до найближчої кафешки і зачекав, за декілька хвилин із-за повороту долинув звук двигуна, а через мить приїхав Ігор, перекусили і попрямували на зустріч пригодам.

 


Однак на заправці біля КПП мене чекав великий облом – заправка не працює, і та що поруч теж не працює, довелось повертатись у Воловець щоб заправитись. Декілька км туди-назад то не проблема навіть навпаки із задоволенням ще раз проїхались по звивистій гірській дорозі, двічі переїхали Воловецький перевал, піднялись на вершину сусідньої гори, пофоркали чудові краєвиди.

 

На Сколе попрямували через Середньоверецький перевал, дорога не ахті, ями але не поспішаючи, на швидкості 50-60 км/год їхати можна, навколо красотіща, майже на кожному повороті зупиняємось щоб сфоткать ті неповторні краєвиди.

 

На околиці Сколе влаштували невеличкий превал, ще пару км гладенького асфальту, поворот ліворуч і почнуться наші пригоди. Вже полудень, спека, ями на дорозі але ми впевнено їдемо вперед на пошуки водопаду Гуркало, де він я не знаю, в Інтернеті знайшов координати, от тільки чи правильні вони? Село Крушельниця, GPS показав поворот ліворуч і далі «off-road» ну думаю «off-road так off-road, вже не вперше», їдемо вірніше стрибаємо по камінюках вздовж річки, зустріли місцевих дівчат перепитали дорогу до водоспаду і рушили вперед, стрілка нувіка показала що ми проїхали водоспад, але жодної дороги ми не бачили тому їдемо далі, чим дальше в гори тим крутіший наш off-road, камінюки що стирчали із землі, дві глибокі канави що називалися дорогою, калюги з мулистим дном, трава що аж коліс не видно із сюрпризами – трава вся на одному рівні, густа а в траві півметрові канави на яких я пару раз і сів на «пузо» скута. Дорога вже стала стежкою, їхати практично не можливо, із крутих схилів почастішали струмки, їхати далі не можливо, в мене бак майже пустий , в таком режимі мій скут добре їде по ухабам але і не гірше хаває бенз, пойшлися метрів із сто пішки, трішки освіжились у гірському струмочку холодною водою і вирішили повертатися у Крушельницю, їхати далі на Урич, водоспад так ми і не знайшли, буде причина ще раз приїхати у ці місця.

 

Сонце жарить на всю потужність, вже їсти не хочеться тільки воду дудлимо, мотики в пилюці і болоті ми не кращі, в голові маячить «швидше вибратись на нормальну дорогу» а дорога з кожним кілометром все гірша і гірша, велетенські ями, каменюки, руля вириває з рук, кидає в різні сторони, вертатися немає сенсу, скільки проїхали стільки ж і лишилося вперед. Урич, біля дороги музей, закритий, поїхали далі, на виїзді із села невеличка табличка і схема розміщення міста-фортеці «Тустань», звертаємо, треба хоч щось цікаве подивитись на сьогодні, чуть піднявшись на гору, відкривається грандіозний пейзаж, серед гір вкритих старими смерековими і буковими лісами виринають із гущі лісу стрімкі скелі …

 

Нагулялись до упаду, попили освіжаючої джерельної водички, вже хотілося швидше вибратись на нормальну дорогу і спокійно їхати, досить вже настрибалися, натіпались і нагепались, тим офроудом ситі «по саме не хачу», але, але … попереду ще 37 км ям, каміння і пилюки, техніка тримається, впевнено їде вперед. З кожним поворотом жевріє маленька надія що скоро вже буде асфальт, однак – немає. Іду і думаю, на карті ця дорога позначена як територіальна, має номер Т1402, пролягає неподалік сіл і містечок, біля дитячих таборів, а асфальту і близько немає, взагалі немає лише раз на декілька кілометрів, а то і на десяток трапляється малесенька горбата площадка з відтінком чорного кольору і з величезною ямою посередині. З тими думками і зі злості зупиняюсь, під’їжджає Ігор, кажу що треба сфоткати цю дорогу щоб сюди ніхто не їхав, ось вона і це 37 км такої дороги і випробування техніки, максимальна швидкість 25-30 км/год і то не завжди, один раз розігнався до 35 км/год і то прийшлось раптово гальмувати. Але там досить на пристойно ганяють деякі авто, це ГАЗ-66 і ЗІЛ-131 решті краще не рипатись туди, джипам теж.
 

Турка, нарешті і хоч якесь тверде покриття, можна трішки розслабитись і їхати 60 км/год, інколи зупиняємось на невеличкий відпочинок і їдемо далі щоб встигнути до темноти приїхати додому.

 

Десь о 20.00 були вже в Нижніх Воротах, попрощались і роз’їхались по домам, я у Вигоду, Ігор в Мукачево. Темніє, сонце ховається за гори, похолодало, а до Вигоди їхати ще 100 км, поки видно лечу 80-85 км/год, за Вишівським перевалом взагалі стало темно, сильно не розженешся, пропускаю вперед авто, «сідаю» їх на хвіст і разом премо вузькою дорогою 75-80 км/год, об 11-й вечора я вже був у Вигоді, перекус і спати, заснув відразу ще не долетівши до подушки, цілу ніч ще «ями об’їжджав».

 

На наступний день довго вимивав скута в потіку, вимочував глину. Часть вторая Понеділок, пора їхати додому, через Тернопіль не хотів їхати, погана дорога, вирішив через Львів, хоч довше але дорога люксова, дорога класна, рівна, однак за Стриєм звернув в напрямку Рогатина, далі попрямував на Перемишляни, Золочів, по дорозі відвідав с. Свірж, де знаходиться однойменний замок, зберігся в чудовому стані, однак був закритий для відвідування тому з пів годинки погуляв навколо, пофоркав і рушив далі до ще одного цікавого місця – палац у с. Підгірці.

 

Знайшов замок у Підгір’ях без проблем, однак там теж закрито, вихідний, відвідати музей можна у всі дні крім понеділка.

 

Під вечір сильно похолодало, зі сторони Львова насувалась гроза і досить швидко, в Радивилові мене догнала, вперіщив нехілий дощик, трощило дерева, то тут то там блискало, видимість 5-8 м і не більше, заховався на зупинці, перечикав з годинку поки все закінчиться і рушив додому все ще мокнувши під невеличким дощем.

 

Ось так неждано і негадано здійснив ще одну невеличку поїздку, за чотири дні проїхав приблизно 1600 км, однак головне не кілометри, а побачене, враження і позитивні емоції.

Copyright MyCorp © 2018
Сделать бесплатный сайт с uCoz